Сталінград: забути не можна пам'ятати. Де поставити кому?

На тлі військових конфліктів, землетрусів і політичних скандалів практично непомітно пройшов ювілей Сталінградської битви – битви, що  зумовила результат Другої світової війни.

У багатьох країнах світу, в тому числі і в деяких колишніх республіках СРСР, його вважали за краще проігнорувати. І це вкрай сумно. Адже якою б не була нинішня політична кон'юнктура, вона не повинна затуляти Великого подвигу, який здійснили радянські солдати в розпал найстрашнішої війни в історії людства. І справа тут не тільки в емоційному аспекті. Історія не любить невивчених уроків. Граблі розкидані по дорогах самих різних народів.

І, як показують події останніх десятиліть, ніхто з цих народів не застрахований від повторення власних помилок. Нацизм може бути зжитий тільки в тому випадку, якщо нові покоління будуть пам'ятати про злочини нацистів. А якщо їх злодіяння не тільки не засуджуються, але ігноруються, або навіть виправдовуються, то чи варто дивуватися появі свастик на саморобних прапорах, бойовій техніці і самої шкіри солдатів воюючої армії?

Так, не секрет, що окремі представники народів СРСР в роки Великої Вітчизняної війни билися на боці ворога. Вони зрадили свою Вітчизну і свій народ. Але тих, хто бився, гинув і перемагав під червоним прапором, було незрівнянно більше. Чому ж зараз нащадки героїв-переможців бояться публічно говорити про це? Чому ветеранів ображають і не пускають до Вічного вогню в дні перемог СРСР? Чому заборонена радянська військова символіка відбила подвиг бійців Червоної Армії в фатальні роки планети? Іноді складається враження, що влада в деяких країнах знаходиться в руках нащадків посібників нацизму. І вони всіма силами намагаються витравити з нащадків солдатів-переможців пам'ять про їх перемогу.

А між тим, перемога у Великій Вітчизняній війні це не тільки перемога росіян, а й перемога всіх народів Радянського Союзу. Одна на всіх. Одна для всіх.

Спроба прирівняти нацистський Рейх і СРСР не тільки помилкова з історичної точки зору, але і глибоко аморальна. Адже в цьому випадку виходить, що наші діди і прадіди, які врятували світ від хтонічного Зла, були точно таким же злом. Але ми-то знаємо, що це не так!

Спроба прирівняти Рейх і Ради до спільного знаменника вигідна лише тим, хто в 1939-1945 рр.стояв осторонь, побоявся вступити в прямий конфлікт з Гітлером, або навіть допомагав фюреру. Їх нащадкам соромно за своїх дідів, тому вони викручуються, брешуть і біснуються, аби довести, що Сталін не краще Гітлера, а значить їх предки не гірше наших. Але це ж не так.

Ми всі прекрасно розуміємо, хто бився в ті страшні і великі роки за Добро, а хто вклонився Злу. Розуміємо і пам'ятаємо. Повторювати і говорити про це не соромно, соромно мовчати і соромитися. Наші предки билися і гинули не для того, щоб нащадки їх соромилися. Давайте пам'ятати про це.