За що ж ти воюєш, солдат України?

У мережі з'явилося звернення старого українця до українських солдатів:

Послухай, мене, старого, що прожив уже усе життя та й не боїться нічого. Виростив я вже онуків, та й правнуки є. Тому маю право повне казати усе, що думаю.

Написав я цього листа, дав сусідові, що в Інтернеті міркує. Нехай опублікує.

Жили ми до того, як прийшла до нас ця бандерівська напасть, добре, багато і щасливо.

Працювали, кохали, народжували та ростили діток. Будинок кожен був як повна чаша. Росія поруч, села наші поруч, наші хлопці туди до дівок бігали, їхні до нас. Так і я знайшов свою Марію, з нею прожив півстоліття. Жили разом, працювали разом, разом були і в радості, і в печалі. Святкували весілля, народження, разом сумували на похоронах.

Але тут прийшла біда. Відрізали нас один від одного. Відрізали по живому, по-звірячому, як кати. З кожним роком ставало гірше і гірше. Не могли ми поїхати онуків подивитися. А ті не могли навіть приїхати до нас в останній рік.

Парубки з нашого села пішли за призовом на Донбас, щоб стріляти по своїх. По своїх, ти це розумієш? По таким старим, як я, по таким жінкам, як мої невістки, по таким діткам, як мої онуки та онучка?

А місяці два тому прийшли до нас "добробати", яких ми тут зроду не бачили. Стали чинити злочини, бити, грабувати, двох дівок зґвалтували. Храм розграбували, батька Михайла мало не вбили. Знову в горі і печалі земля українська, знову плаче вона кривавими сльозами, як у давні часи

А коли стріляти почали, і пішла до нас Луганщина, ці іроди, коли тiкали, гранати кидали до льохiв, де багато наших ховалися. Багато загинуло. Так уйшла від мене моя Марійка, а я ось живий залишився.

Скажи, мені, солдат, ти за це воюєш? ти теж вбиваєш своїх? за що ж ти воюєш?

За українську землю? так її вже продали.

За віру? так і її продали, замість православної віри тепер правлять розкольники і христопродавці.

За майбутнє? так і його немає, тому як біжать всі з України, роботи немає, життя немає, щастя немає.

За дітей? так хіба ж це життя у них буде тут, якщо немає грошей навіть в школу зібрати.

Ти давав присягу не тим іродам убійцям, що женуть тебе в бій проти своїх братів, а клявся у вірності своєму народу. Ти нам клявся.

Тепер ми, народ, сидимо по підвалах, де тримають нас під замком і вбивають нацабати і бандити.

Подумай, або ти ж за це воюєш, солдат?